Олександр Пушкін

(1799-1837)

Російський поет, прозаїк, драматург, засновник російської літературної мови.

Олександр Пушкін народився в м. Москві (Росія) у дво -рянській сім’ї. У дитинстві багато читав, любив проводити час у сімейній бібліотеці. Розвитку його творчих здібностей сприяли літературні вечори в будинку батьків, де збиралися відомі письменники та письменниці.

Його літературна обдарованість проявилася рано. Перший вірш юного поета було опубліковано, коли хлопцеві виповни -лося чотирнадцять. У той час він навчався в Царськосель-ському ліцеї, привілейованому освітньому закладі для дітей із дворянських родин. Там він знайшов друзів, яким пізніше присвятив багато віршів.

Митець написав дуже багато поетичних творів. Ще змал -ку він слухав казки, пісні та приказки своєї няні Орини Родіонівни. Пізніше О. Пушкін почав збирати та записувати фольклорні твори, але найбільше захоплювався казками. Про них поет писав: «Що за розкіш ці казки, кожна є поемою».

Письменник створив такі казки: «Казка про попа і наймита його Балду» (1830), «Казка про царя Салтана, про сина його славного й могутнього богатиря князя Гвідона Салта-новича та про прекрасну царівну Лебедицю» (1831), «Казка про рибака та рибку» (1833), «Казка про мертву царівну та сімох богатирів» (1833), «Казка про золотого півника» (1834) та ін.

Казки О. Пушкіна ґрунтуються на народному розумінні добра і зла, у них прославлено чесність і шляхетність, праг нення до волі та щастя. Як і народним казкам, їм притаман -на віра у світлі сили й почуття та оптимізм.

Утім, внутрішній світ персонажів пушкінських казок складніший, ніж у народних. Вони не такі однозначні, риси їхнього характеру проявляються залежно від зміни обста вин. Казки мають більш розлогий сюжет.

Пригадайте головних героїв і героїнь «Казки про царя Салтана...». Напевно, найбільше вас приваблюють її позитив -ні герої та героїні. Це славний князь Гвідон, син царя Салтана. Він — сильний, сміливий, розумний, стає перемож -цем у будь - якій складній ситуації:

Ломить він од дуба сук,

У тугий згинає лук (...)

І пішов пополювати,

Дичину роздобувати.

Князь здійснює шляхетні вчинки: рятує себе та свою матір, захищає царівну Лебедицю. Вона вирізняється незем -ною красою, скромністю та чуйністю:

Денне світло затіняє,

А вночі, як сонце, сяє —

Місяць у косі блищить,

На чолі зоря горить (...).

Це прекрасна чарівниця, яка за свій порятунок дарує князю Гвідону різні чудеса: гарне місто на острові, білочку та морських богатирів; сприяє примиренню його з батьком.

До позитивних героїв також належить цар Салтан — муж -ній захисник царства; добрий та довірливий, який іноді зда ється безпорадним і не може перемогти підступність нещирих людей, що його оточують.

І. Білібін. Ілюстрація до «Казки про царя Салтана...»

Цариця — дружина царя Салтана — також позитивна ге -роїня. Вона добра, терпляча та чесна, дуже любить свого сина

й усе зробила для того, щоб він був щасливий: поблагослови -ла його на князювання та подальше подружнє життя з Лебе -дицею.

У казці є і негативні героїні: заздрісні та підступні сестри цариці — повариха, ткаля — і баба Бабариха. Вони здійсни -ли ганебний злочин: обмовили царицю і її сина, посадили їх у бочку та кинули в море. За цей вчинок їх пізніше було покарано.

Отже, можна зробити висновок, що в цій казці злість, заздрість і ненависть приречені, а перемагають любов і добро.

Особливим героєм казок О. Пушкіна є природа. Вона реагує на поведінку персонажів: одним співчуває та допомагає, а ін ших карає за жадібність і презирство до людей. Так, царевич Єлісей («Казка про мертву царівну...») звертається до моря, вітру та сонця з проханням знайти його наречену. А князь Гвідон просить морську хвилю не занапастити його й матір, а викинути їх на суходіл.

Казки О. Пушкіна завжди приваблювали багато поколінь читачів і читачок глибиною думки, людяністю, ліризмом, чарівністю вірша та яскравістю поетичної мови.

Пропонуємо вам вирушити в цікаву подорож разом із героями та героїнями «Казки про царя Салтана...».

КАЗКА ПРО ЦАРЯ САЛТАНА,

ПРО СИНА ЙОГО СЛАВНОГО й МОГУТНЬОГО БОГАТИРЯ КНЯЗЯ ГВІДОНА САЛТАНОВИЧА

та про прекрасну царівну лебедицю

(Скорочено)

Під віконцем три сестри Пряли пізньої пори. «Якби я була цариця, — Каже так одна дівиця, — То сама на цілий світ Наварила б я обід». «Якби я була цариця, — Каже так її сестриця, — На весь світ сама одна

Я б наткала полотна». «Якби я була цариця, — Третя мовила сестриця, — Я б родила для царя Молодця - богатиря». Тільки вимовити вспіли — Двері тихо зарипіли,

І до них заходить цар,

Того краю володар,

Бо якраз у ту хвилину Він стояв побіля тину І охоче слухав їх,

А молодшу — над усіх. «Здрастуй, красная дівице, — Він говорить, — будь цариця І роди богатиря Ти для мене, для царя!

Ви ж, голубоньки - сестриці, Вибирайтеся з світлиці,

Їдьте з нами заразом

До царських моїх хором; Буде з вас одна ткачиха, Друга буде повариха».

В сіни вийшов цар - отець. Всі поїхали в дворець. Цар недовгий час збирався:

В той же вечір

повінчався. (...)

Цар збирається у воєнний похід, а цариці наказав бути обережною і чекати на його повернення. Ось настав час родин, і Бог подарував їм сина. Царівна не може натішитися дитиною та спішить порадувати батька-царя — пише йому листа й відправляє гінця. Але хитрі й злі ткачиха, повариха та баба Бабариха перехопили гінця, забрали лист. Натомість пишуть неправду, підмінюють листа й віддають гінцю.

Шлють царю вони обмову -Отаке брехливе слово: «Народилось дитинча -Не дівчатко, не хлопча,

Не пацюк, не жабенятко,

А невидане звірятко».

Як почув же цар - отець,

Що сказав йому гонець,

В гніві став він мудрувати І гінця хотів скарати,

Та, отямившися враз, Надіслав такий наказ: «Ждать повернення мойого, Не рішаючи нічого».

Їде царський посланець, Приїжджає під кінець.

А ткачиха, й повариха,

Й сваха баба Бабариха

Переймають посланця,

І кладуть в його торбину Зовсім іншу писанину. (...)

І царицю в той же час В бочку з сином посадили, Засмолили, покотили І пустили в окіян —

Так звелів, мов, цар Салтан. (...)

Мати плаче та голосить...

А дитина хвилю просить: «Хвиле, хвиленько морська! (...) Не губи ти нашу долю, Викинь нас на суходолі!»

І послухалась вона,

Хвиля вільна водяна, — Бочку винесла легенько І відлинула тихенько (...).

Мати й син опинилися на волі. Син пішов на полювання. Та, підійшовши до моря, побачив, як хижий птах напав на Лебедицю. Юнак націлився й убив хижака. А Лебедиця мовить до царевича людським голосом:

«Ой, царевичу вродливий, Рятівниче мій сміливий! (...) Ти ж звільнив

не Лебедицю, — Врятував з біди дівицю,

Не шуліку ти убив —

Чародія загубив.

Вік тебе я не забуду, Знайдеш ти мене усюди.

А тепер назад вертай,

Не сумуй і спать лягай». (...)

Прокинувшись рано-вранці, царевич побачив величне місто на горбі. Разом із матір’ю він іде до міста. Та, на їхній подив, пишний двір голосно зустрічає і вітає царевича, його просять очолити місто. Молодий царевич погодився і став зватися Гвідоном.

Вітер в морі повіває І кораблик підганяє;

Він біжить по бурунах¹ На роздутих парусах. Корабельники юрбою Гомонять поміж собою.

Що за диво? Острівець Був пустий з кінця

в кінець,

А тепер на ньому місто. Біля моря —

добра пристань, Вартові з гармат гримлять, Кораблю пристать велять. Пристають до міста гості;

Князь Гвідон їх кличе в гості,

Їх годує й напува,

Каже їм такі слова:

«Чим ви, гості, торгували? І куди ви прямували?»

«Ми були по всіх краях, Пропливли по всіх морях, Торгували соболями, Чорнобурими лисами, Сторгувалися як слід,

А тепер пливем на схід, Мимо острова Буяна,

В царство славного

Салтана...» Відмовляє князь купцям: «Добра путь, панове, вам По морях, по окіяну!

¹ Буруни — великі пінисті хвилі.

І. Білібін. Ілюстрація до «Казки про царя Салтана...»

Славному царю Салтану Передайте мій поклін».

Гості — далі в путь, а він З берега услід за ними Лине думами смутними.

З моря вітер повіва,

Лебедиця підплива (...). Лебедиця каже біла:

«Що ж, коли вже закортіло Полетіти за моря —

Обернись на комара» (...).

Вітер весело шумить, Корабель собі летить Мимо острова Буяна В царство славного

Салтана (...).

Наш Салтан сидить в палаті На престолі, у вінці,

З тихим смутком на лиці. (...) А ткачиха, й повариха,

Й сваха баба Бабариха Коло нього теж сидять

І в лице йому зорять.

Цар Салтан гостей вітає,

І частує, і питає:

«Звідки, гості, припливли? У яких краях були?

Чи за морем все щасливо? І яке на світі диво?» Корабельники в одвіт: «Ми об’їздили весь світ; За морями все щасливо,

В світі ж ось яке є диво:

В морі острів був пустий, Не причальний, не жилий; Він здавен лежав

пустинний; Ріс на ньому дуб єдиний; А тепер, на диво нам, Народилось місто там,

З злотоверхими церквами, З теремами та садами. Князь Гвідон там

княжить. Він Передав тобі поклін». (...)

Цар дивується та планує відвідати острів. Але ткачиха, повариха та сваха баба Бабариха розповідають, що у світі є інше диво.

І. Білібін. Ілюстрація до «Казки про царя Салтана...»

«В світі справжня є дивинка: Ліс, а в лісі тім ялинка, Білка там у гущині Знай співа дзвінкі пісні Та горішки розгризає —

В них шкарлупка золотая Й смарагдове зеренце. Найдивніше диво це!»

Цар повірив небилиці,

А комарик злиться, злиться,

Та до тітки як майне!

В праве око як кусне!

І вона в ту мить жорстоку На одне осліпла око.

Слуги, сваха та сестра З криком ловлять комара. «Почекай, комашко клята! Ми ж тебе!..» А він за ґрати, У віконце, загудів І за море полетів (...).

Лебедиця допомагає Гвідону роздобути чарівну білку, про яку розказувала повариха. Але знову Салтана відмовляють їхати в гості до Гві-дона й розповідають про богатирів, що з’являються з води.

Лебедиця допомагає Г відону роздобути ще одне «дивне диво». Вона запрошує до князівства тридцять трьох богатирів із дядьком Чор-номором. Про це дізнається цар Салтан, але Бабариха, повариха й ткачиха знову відмовляють його їхати до князя Гвідона та розказують йому про царівну дивної краси.

Князь над синім

морем ходить, З моря він очей не зводить, Вітер тихий повіва, — Лебедиця підплива. «Здрастуй, князю мій

вродливий! Чом задумався журливо? Засмутився ти чому?» — Каже так вона йому.

Князь Гвідон відповідає: «Туга серце обіймає:

Скрізь одружується всяк, Тільки я лиш одинак!» «Хто ж у тебе на приміті?» «Десь царівна є на світі,

Та такої красоти,

Що й очей не відвести; Денне світло затіняє,

А вночі, як сонце, сяє — Місяць у косі блищить,

На чолі зоря горить.

А сама вона, як пава, Походжає величаво,

Як розмову поведе —

Наче горлиця гуде.

Чи правдива чутка тая?» — Князь із острахом питає. Помовчавши мить одну, Каже так вона йому: «Справді, є така дівиця. Тільки ж це не рукавиця — З ручки жінку не змахнеш Та за пояс не заткнеш.

Дам тобі таку пораду:

Ти ще поладом та ладом Розміркуй це до пуття,

Не зазнати б каяття».

Князь Гвідон почав

божитись,

Що пора уже женитись,

Що поклав він рішенець —

Швидше стати під вінець, Що давно вже він готовий По царівну ту чудову Безперестанку іти Хоч в які чужі світи.

Тут вона, зітхнувши злегка, Каже: «Нащо так далеко? Ця обраниця твоя Біля тебе — це ж бо я!» Розіп’явши білі крила, Лебедиця полетіла І на берег в той же час З висоти упала враз. Стрепенулась,

обмахнулась —

На царівну обернулась: Місяць у косі блищить,

На чолі зоря горить,

А сама вона, як пава, Виступає величаво,

Як розмову поведе —

Наче горлиця гуде.

Князь царівну обіймає Та до серця пригортає І до матері мерщій З нею йде у терем свій,

Та з поклоном,

як годиться, Каже: «Матінко - царице! Я дочку обрав тобі,

Вірну подругу собі. Просим в тебе дозволення І твого благословення, Щоб у згоді вік нам жить, Одне одного любить».

І з іконою над ними Та з молитвами святими Мати щирі сльози ллє: «Хай вам щастя Бог дає!» Князь тут довго не збирався,

Із царівною побрався, Стали жить та поживать І приплоду дожидать. (...)

Корабельники знову розповідають Салтану про князя Гвідона, його молоду дружину й острів із заморськими дивами. І Салтан вирішив готуватися до подорожі на острів. Хоч як не намагалися його відмовити ткачиха, повариха й Бабариха, цар вирушив до острова. І ось він уже наближається туди, де живуть його дружина із сином.

Біля брами городської, Бачить цар:

у срібній зброї,

В панцирах, як жар зорі, Тридцять три богатирі (...) Йдуть дозором по землі З Чорномором на чолі.

Цар вступив на двір широкий —

На ялиночці високій Білка пісеньку співа

Та горіхи розбива,

Зернятка із них виймає І в торбиночку складає,

І весь двір навколо них У шкарлупках золотих. Гості далі йдуть квапливо,

А навстріч — княгиня - диво: Місяць у косі блищить,

На чолі зоря горить,

А сама, неначе пава, Виступає величаво,

І свекруха йде при ній.

Цар поглянув, сам не свій, Кров у ньому схвилювалась. «Що я бачу?! Як це сталось? Це ж вона!» — аж дух зайнявсь, Цар сльозами тут заллявсь, Обіймає він царицю,

І синка, і молодицю.

Тут до столу всі пішли І банкет розпочали.

А ткачиху, й повариху,

Й сваху бабу Бабариху Охопив такий тут жах,

Що розбіглись по кутках. А коли їх розшукали — Злочин свій вони

признали.

Цар на радощах таких Відпустив додому їх (...).

Я там був, мед - пиво пив. Тільки вуса обмочив.

(Переклад Наталії Забіли)

Запитання та завдання

1. Чи цікаво вам було читати казку? Який епізод сподобався найбільше?

2. Із чого розпочинається казка? Чи має вона зачин, притаманний фольклорним казкам?

3. Що відчували до молодої цариці старші сестри? Наведіть цитати на підтвердження вашої думки.

4. Кого автор протиставляє в казці? Яку роль відіграє у творі ця антитеза?

5. Чому цар Салтан допускає помилки? Чи потрібно критично оцінювати будь-яку інформацію?

6. Прочитайте про зустріч Гвідона із царівною Лебедицею. Які його якості проявляються в цьому епізоді?

7. Що розповідають гості Салтану про князя Гвідона? Як описують царівну Лебедицю?

8. Наведіть приклади використання гіперболи та повторів. Яку роль вони відіграють?

9. Як О. Пушкін ставиться до своїх героїв і героїнь? Кому співчуває, а кого засуджує?

10. Що утверджує письменник у цій казці?

11. Пригадайте, що таке чарівна казка. Доведіть, що «Казка про царя Салтана...» є чарівною (події, герої та героїні, описи природи, чарівні числа, перевтілення).

12. Стисло перекажіть «Казку про царя Салтана...» за самостійно складеним планом.

13. Дайте письмову відповідь-міркування на запитання: «Чого нас навчає «Казка про царя Салтана...» О. Пушкіна? (6-7 речень).

ОСТРІВ ЗНАНЬ

В українській літературі віршовані казки створювали І. Франко («Лис Микита» та «Абу - Касимові капці»), Леся Українка («Казка про Оха Чародія»), Олександр Олесь («Микита Кожум’яка»), Н. Забіла («Снігуронька», «Два морози»). Сучасні письменники та письмен -ниці у своїй творчості також звер таються до цього різновиду казки: Г. Осадко («Як дракончик Юра -сик урятував ліс від браконьєра»), М. Савка («Казка про старого Ле -ва»).

М. Врубель. Царівна Лебідь. 1900 р.

Які із цих казок вам відомі, а які з них ви б хотіли прочитати?

«Казка про царя Салтана...» приваблювала багатьох ілю -страторів. Але найкращими вважають ілюстрації худож -ника Івана Білібіна. Вони мають складну, але виразну ком -позицію, насичені кольорами, кожну їхню деталь митець майстерно промальовував.

Художник Михайло Врубель створив картину «Царівна Лебідь» за мотивами казки О. Пушкіна. Героїню змальовано в той момент, коли вона перетворюється з білої Лебедиці на красуню царівну.

Розгляньте ілюстрації. Чи такою ви уявляли героїню? Створіть ілюстрацію до «Казки про царя Салтана...» (за бажанням).

В. Курдюмов. Ілюстрація до «Казки про царя Салтана...»

О. Пушкін дотримувався в казці фольклорних традицій. «Казка про царя Салтана» — авторське оброблення росій -

ської народної казки «По коліна но ги в золоті, по лікоть руки в сріблі». Довга назва казки подібна до назв народних оповідань, як - от «Казка про хороброго, славного та могут -нього витязя і богатиря Бову». Ім’я іншого героя пушкінської казки — Гвідон — автор теж запозичив із на -родних оповідань про Бову короле вича.

У казці відчувається і вплив ін -ших народних казок і творів фольклору — наприклад, чарівна царівна Лебедиця схожа на Василісу Премудру. Ім’я Бабариха теж узяте з російського фольклору, як і назва острова Буяна. О. Пушкін викори -стовує і найпоширеніші в народних казках сюжети світового фольклору: долі скривдженої дружини, мандрів ки немовляти по хвилях у кошику або скрині.

І. Білібін. Бова - королевич. 1911 р.

І. Білібін. Ілюстрація до «Казки про царя Салтана...»

Діва із золотою зіркою на чолі — це також популяр -ний образ у західноєвропей ському фольклорі, який трапляється в казках братів Грімм.

Як і у фольклорних творах, у казці О. Пушкіна є і постійні епітети та порівнян ня (красная дівиця; славний цар; як сонце сяє; виступає, наче пава).

Які ще ознаки фольклорної казки ви помітили в казці О. Пушкіна?

 

Це матеріал з підручника "Зарубіжна література" 5 клас Богданець-Білоскаленко 2022